Коли я був малим, у мене з'явилося дивне питання: чому ми не пам'ятаємо, як потрапляємо в сон? Дорослі не змогли відповісти. Усі сплять, усі бачать сни, але майже ніхто не дивиться на сам перехід між неспанням і сном. Згодом я зрозумів: цей перехід не прихований, ми просто не звикли спрямовувати туди увагу.
Невидимий світ - це не просто назва. Це думка про те, що поруч зі звичною реальністю існує цілий пласт досвіду, який зазвичай залишається поза нашим сприйняттям. Його не потрібно вигадувати або розфарбовувати власними фантазіями. Спочатку його потрібно побачити, а вже потім вчитися з ним взаємодіяти.
Тому Невидимий світ - це світ, на який ми не дивимося, а не світ, якого не існує. Сучасна практичність часто витісняє інші способи сприйняття, але людський досвід ширший за те, що зручно одразу перетворити на технологію чи формулу.
Якщо щось можна повторити, значить воно заслуговує на увагу. У проєкті ми виходимо з простої дослідницької логіки: люди сплять, бачать сни, переживають змінені стани свідомості й можуть спостерігати переходи між ними. Це вже набір фактів, з яким можна працювати.
Один із перших експериментів був пов'язаний саме із засинанням. Гіпотеза була простою: якщо свідомість щоразу проходить перехід у сон, значить за певних умов можна помітити саму межу. Після кількох років спроб вдалося знайти стан, у якому цей перехід стає спостережуваним. Умови повторюваності були простими: сильний недосип і зовнішній подразник, який виводить зі сну. У моєму випадку це був голос диспетчера на вокзалі влітку 1991 року.
Тоді ще домінувало уявлення, що сновидіння пов'язані тільки з REM-фазою, фазою швидких рухів очей. Лише пізніше наукова спільнота відійшла від жорсткої прив'язки сновидінь виключно до REM-фази. Ця історія добре показує, як повільно наука змінює свої догми, особливо коли йдеться про внутрішній досвід, який важко формалізувати.
У 2008 році я побачив, що йога містить практичні інструменти для отримання й керування зміненими станами свідомості. Йога і медитація - це не лише шлях до звільнення або робота з тілом. Вони дають можливість спрямовувати увагу, спостерігати свідомість і як побічний ефект допомагають працювати зі стресом, тривожністю та депресивними станами.
Ви перебуваєте на дослідницькому майданчику, який займається свідомістю і самопізнанням. Мета проєкту - сучасною мовою пояснювати явища, які можна перевіряти, повторювати й використовувати. Ми не експлуатуємо науку як прикрасу, а спираємося на неї там, де вона допомагає формувати висновки.
Наша робота ближча до філософії та наукового містицизму в дусі Вільяма Джеймса: давні техніки роботи зі свідомістю отримують другу молодість, коли їх починають перевіряти увагою, досвідом і обережною методикою.
Цей напрям розвивається вже понад 120 років. Після Вільяма Джеймса його по-своєму продовжували Бертран Рассел, Майкл Полані, Франсиско Варела з програмою нейрофеноменології та Еван Томпсон. Для нас важливо залишатися на межі між раціональністю і досвідом першої особи, не скочуючись у псевдонауку.
Ми даємо методики для перевірки й повторюваності. Наші пояснення включають лише необхідний набір понять, щоб конкретна практика могла запрацювати. До будь-яких пояснень варто ставитися обережно: вони можуть уточнюватися й змінюватися, коли з'являються нові дані.
Пам'ятайте, кожен із вас може стати дослідником. Для цього не завжди потрібен науковий ступінь або лабораторія. Багато важливих відкриттів зробили саме уважні аматори, поки професійне середовище обережно трималося за звичні догми.