Синдром біженця і синдром відкладеного життя
Архів Oculus. Вперше опубліковано 13.06.2022.
Дві дуже складні теми, які зараз гостро постали перед Українцями. Є стійкі соціальні надбудови, на які орієнтується суспільство, але які перестають працювати в критичній ситуації. Перелічу деякі з них: належність до місцевості, належність до народу, належність до культури, належність до соціального статусу, відповідність поточній ситуації, відповідність суспільній думці, загальноприйняті моральні цінності. Усі ці категорії чудово працюють, коли людина взаємодіє із суспільством.
Власне, для цієї взаємодії вони й були створені. Але де в цих категоріях знаходиться сама людина? Де її особистість, її потреби, її бажання, її надії, її мрії, де вона сама? Людини там немає, у цих суспільних надбудовах, і бути не може, тому що знову ж таки - це суспільні надбудови, для суспільства. І коли людина залишається сам на сам зі своєю власною бідою, вона не знає, як їй чинити, вона не має основи навіть для моральних цінностей.
Тому що суспільство регулює, кого любити, кого ненавидіти, як чинити, що правильно, а що ні. Якщо у Вас відсутня внутрішня дилема, і Вам усе зрозуміло як на особистому, так і на соціальному рівні. У вас немає проблеми, ви соціально адаптовані, і цей пост не для Вас. Якщо ж у Вас усередині мільйон запитань і Ви реально не розумієте, де шукати основу для них, давайте поміркуємо далі.
У мене було чотири великі розмови з Хорватами, які пережили війну, таку ж страшну, яку переживаємо ми зараз. З однією відмінністю: вони були самі, так само як Сирійці, Грузини, Молдавани, Чеченці, Татари та ін. Українці богом ціловані в цьому сенсі, якщо говорити про світову підтримку. Кожна така розмова закінчувалася словами, всередині яких відчувався внутрішній біль і бажання зробити інший вибір у минулому. Тому що все минає, так влаштований час, це принцип його роботи.
Мине і війна, і печаль, і радість перемоги, як і гіркота поразок. Але на кожному відрізку шляху стоятиме сама людина, з цієї формули людина нікуди не дінеться ніколи. Для того щоб зрозуміти, як вчинити зараз, вам потрібно перемістити себе в майбутнє і пошкодувати про свій теперішній вибір або навпаки похвалити себе за цей вибір. Слово вибір у цьому контексті сприймається якось абстрактно і непрактично, адже який вибір є під час війни? Хочу сфокусувати Вашу увагу, що цей вибір практичний і дуже простий.
Ви або робите вибір самі, або вибір роблять за Вас. Якщо Ви робите вибір самі, то готуйтеся до величезного опору з усіх боків, відповідно Вам необхідно мати дуже багато внутрішніх сил, щоб самому вирішувати, як Вам чинити. Якщо відчуваєте, що немає внутрішніх сил, що немає бажання робити вибір, хочеться, щоб усе стало простіше й зрозуміліше, як було раніше. То в цьому разі Ви вибір не робите, обирають замість Вас.
Можливо, це на краще, можливо, Ви б самостійно зробили гірше, але це зробили б Ви, і в разі чого це була б Ваша помилка; якщо ж Ви приймаєте чужий вибір, то в цьому разі не важливо, правильний він чи ні. Важливо, що він не Ваш, і важливо, що Ви не живете зараз. Ви відклали своє життя на потім, Ви відклали свій вибір на потім. Тоді в майбутньому у Вас точно буде розчарування, тому що Ви не жили, ви йшли за чимось. І, звісно, хтось буде винен: проклята війна, держава, боягузливий захід або ще хтось, але, звісно, не Ви, тільки не Ви.
Ви ж просто довірилися, Ви ж просто слухняні й слідуєте чужому вибору.
Я навмисно не наводжу конкретних прикладів, я навмисно фокусую увагу тільки на одному факті: робити вибір самостійно. І ці слова дуже яскраво ілюструють те, що відбувається на расеї. Ось що буває, коли людина не робить свій власний вибір і не бере відповідальність за свої вчинки. Так, українці в іншій ситуації. Але те, що кожен усе одно не робить свій власний вибір, - це спільне.
Що таке добре, і що таке погано? Такі начебто однозначні поняття. Але якщо знаєте, у момент аварії літака кисневу маску потрібно спочатку надягти на себе, а вже потім на дитину або пораненого. У звичайному житті потрібно жертвувати собою, у кризовій ситуації спочатку потрібно врятувати своє життя, якщо воно в небезпеці, а вже потім допомагати всім іншим. Дивно, але у військових те саме. Якщо поранені Ви й хтось поруч, спочатку допоможи собі, а потім тому, хто поруч. Тому що, якщо чинити навпаки, не виживе ніхто.
У випадку з літаком дитина не зможе надягти маску самостійно, і якщо батько чи мати втрачає свідомість, загинуть обоє. Тому потрібно робити навпаки. Така ж ситуація і з пораненням: якщо поранило Вас, і Ви собі не допомогли, а стали надавати допомогу іншому, Ви можете втратити свідомість раніше, ніж надасте допомогу, і теж гинуть обоє. Дуже простий висновок із дилеми, що добре, що погано під час війни. Спочатку врятуйте своє власне життя, прийдіть у норму, створіть острівець безпеки, після цього допомагайте іншим.
Але частіше людина користується соціальними надбудовами й вважає, що допомога собі - це прояв егоїзму, і тому кидається в жертовний вогонь через почуття провини. Якщо Ви чините так само, Ви не допомагаєте нікому, Ваша жертва буде марною. На війні вистачає жертв, давайте перестанемо жертвувати собою даремно.
Коли Ви зробили свій вибір і вчинили егоїстично з соціальної точки зору, у Вас усередині має бути ураган емоцій, і Ви боїтеся надавати допомогу, тому що боїтеся, що її не приймуть, назвуть Вас егоїстом або кимось ще. Дурість такого умовиводу в тому, що той, хто потребує допомоги, просто не може її відкинути, а той, хто її відкидає, насправді допомоги не потребує. Шукайте іншого, кому можете допомогти, якщо у Вас вистачило сил допомогти собі.
Якщо Ви допомогли собі й не хочете нікому допомагати, причини не важливі, не хочете тому що не хочете. Це також Ваш вибір, можливо, у майбутньому Ваше ставлення зміниться, і Ви допоможете більшій кількості людей, оскільки сьогоднішні сили витратили на те, щоб стати сильнішим. Або цього не буде зовсім, але такий Ваш вибір, можливо, він правильний, можливо ні, але він Ваш. Це життя Ваше, живіть його самостійно з усіма за і проти.
Інша крайність. Зроблено все правильно, згідно з соціальними надбудовами: гроші роздані, продукти теж, з одягу тільки необхідний мінімум. На душі тепло і добре, я великий молодець. Це ілюзія: через невеликий проміжок часу допомога знадобиться Вам, гроші й продукти знадобляться Вам, так само як і одяг та інші речі першої необхідності. І знову ж таки, отримавши допомогу, Ви її тут же роздасте, скажімо так, поділите. І через короткий проміжок часу допомога знадобиться Вам знову, і Ви прийдете туди ж, де Вам допомогли вперше.
Але Вас поставлять у кінець черги, тому що до цього Вам допомогу вже надали. І Ваше почуття гордості за себе зміниться гнівом і почуттям несправедливості. Як же так, я стільки зробив для інших, хто допоможе мені зараз, я ж потребую? І почне така людина шукати винних. А все тому, що допомога - це не безперервний потік, як зарплата чи любов. Допомога - це можливість допомогти комусь почати піклуватися про себе самостійно, набратися сил, щоб потім стати в чергу тих, хто допомагає, а не тих, хто потребує допомоги.
Допомога - це тому, що Ви не впоралися самостійно. Зробили неправильний вибір у певний момент або не зробили вибір, коли потрібно було. І не смійте вимагати допомоги, Ви не маєте на це права! Сильні допомагають слабким саме тоді, коли змогли подбати про себе. Якщо Ви цього не вмієте або не хочете, то еволюція знищить Вашу ДНК як нежиттєздатну. Виживає сильна ДНК, слабкий генетичний код гине. Будь-яка криза спрямована на те, щоб провести цей природний відбір. Не згодні, не хочете, не подобається.
Вам хтось щось винен - значить, криза Вас знищить. Це жорстоко, але тому він і криза, щоб бути жорстоким.
Простий висновок: У кризі важливе ваше виживання і Ваша сила, у цьому її суть. У цьому суть життя - прожити його, а не очікувати поворотного моменту й нарікати на долю, якою Ви самі не хочете керувати.